А ви коли-небудь задумувались якого кольору щастя?? Певно ні (як на жаль більшість моїх друзів), або так (якщо ви фантазер чи мрійник). А от мене останнім часом ця думка не полишає:)Взагалі, щастя саме по собі безколірне… А в залежності до кожної людини набуває свого кольору, відтінку, може навіть форми і образу!)
  От моє щастя має колір неба, колір води, колір сонця і трави… воно має образ дівчини-калини… форму синьо-жовтого стягу… для мене щастя не червоне, не чорне, не зелене, воно «небесне»)Звичайно, хтось скаже, що це маячня, але для мене це так)А для когось щастя червоне, як любов, для когось рожеве, як рожеве слоненя, а для когось може й чорне, якщо людина песимістично налаштована… а хтось взагалі запитає: «Щастя? а що воно таке те щастя? я такого не знаю»… але щастя є в кожного і в кожного воно своє, по-своєму кольорове і розмаїте:)
  А якого кольору твоє щастя?:)
 

  Так, наша планета просто геніальне творіння… і не важливо чиє, чи то Бога, чи то інопланетян, чи людей які живуть на Сонці. Ми — також геніальні істоти, які її населяють. І здається все так гарно складається: геніальна планета, геніальні люди… тільки от на жаль зовсім не геніальні вчинки цих самих людей. Так, ми боремося за чистоту Землі, за очищення водойм, лісів… але в більшості випадків лише на словах. Насправді ж всім наплювати на ліси, річки, болота, на тварин… на всіх… навіть на подібних собі-людей.
  Спостерігала я одну ситуацію: було то на морі, в пансіонаті, ввечері, ну само собою темно, а ми сиділи на площадці для дискотек, там освітлення від ліхтарів йшло, там багато дітей років 5-6 бігають, граються… а мушу згадати, шо там змій всяких багато(ну чи вужиків, я не розрізняю просто:)) так от,і тут на площадку виповзла малесенька-премалесенька змія… і діти наперебій почали її топтати ногами, з такою жорстокістю, шо я б ніколи не подумала шо дитина може бути такою… дитина, а шо вже казати про дорослих!!!
  Так, все-таки живемо ми в дивовижному світі… світі де живуть дивні створіння, шо йменують себе людьми… але які не вміють себе поводити, як люди… які виховують в собі і в своїх дітях жорстокість до всього, а потім ше й дивуються чого світ такий. Ні, людоньки, не світ такий, ми такі… і допоки ми не схаменемся доти в нас і буде все так як воно є… із всіма катастрофами, катаклізмами і кризами! Адже за всі погані вчинки треба платити, а іноді і найдорожчим, що може бути — життям.